международная политика » Политика » 

Три міжнародні альтернативи для України

Три міжнародні альтернативи для України

Чи є альтернативи євроатлантичній інтеграції України як основного геополітичного вектору? Наразі — щонайменше три

В лютому 2016 року в українських медіа поширилась приємна новина – новий інфраструктурний проект Великий Шовковий шлях де-факто запрацював. Історії про перспективність України як транзитного шляху між Європою і Азією лунали давно, але реальними вони стали лише за необхідності нових геополітичних виборів, тобто після послаблення залежності від дещо політизованих регіональних ініціатив Росії. Таким чином питання Великого Шовкового шляху не є суто комерційним проектом, це радше можливість для поглиблення економічної взаємодії з іншими країнами-учасниками. При чому тут Україна має потужний козир – вона може стати містком між західним світом та їх далекосхідними партнерами, — повідомляє Новое время.

Леонід Літра, дослідник Інституту міжнародної політики, вважає, що Україна може виступити своєрідним «перекладачем» для ЄС та Казахстану, коли останній виступить таким самим посередником до наступної ланки – Китаю. І тут важко переоцінити роль одного з провідників між першою і третьою економіками світу.

Однак Великий Шовковий шлях є не єдиною можливістю з точки зору регіональної політики для України. І мова піде не про СНГ чи ЄврАзЕс, а про співпрацю зовсім іншого спрямування.

ГУАМ без А

Альтернативна регіональна політика України здебільшого асоціювалась з однією структурою – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова). Протягом довгого проміжку часу ці країни мали схожі геополітичні виклики та пріоритети. Південна Осетія, Абхазія, Крим, Донбас, Придністров’я та Нагірний Карабах мають майже ідентичні витоки – національна політика СРСР, пропагандистський зовнішній вплив на національні меншини та безпосередній військовий вплив Росії. Не менше спільного і в основних проблемах трансформації пострадянського суспільства – корупція та присутність великого капіталу в політиці. Зовнішня політика також є консолідуючим фактором – Україна, Грузія та Молдова заявляли про свій проєвропейський вектор інтеграції.

Однак угода залишилась на папері не випадково, оскільки має свої проблеми. Однією з основних функцій організації було забезпечення енергетичної безпеки, здебільшого від Росії. Роль експортера енергоносіїв в четвірці мав виконувати Азербайджан, який значно змінив свою зовнішню політику на користь Кремля. Зникнення енергетичної складової значно послаблює позиції всієї організації. Економічна вмотивованість доволі слабка, оскільки міждержавні угоди тут виступають вичерпними засобами, а безпекова організація знову підіймає питання Азербайджану, який має відмінні стратегічні пріоритети.

Проте і з активною участю Азербайджану організація ризикує зайняти суто політичну нішу – об’єднання мало б надто мало ресурсів та відчувало брак лідерства. А це, в свою чергу, зробило б з ГУАМ скоріше організацію реакції на події, ніж організацію реалізації стратегії. Є і інший суттєвий недолік організації, про який зазначає політичний експерт Євген Магда – це деструктивна сутність об’єднання. «Діяти виключно по принципу “проти кого дружимо” непродуктивно. Міжнародна практика подібних союзів показувала, що вони недовговічні», – зазначає Магда.

Вишеградські стовпи Міжмор’я

Приклад іншого регіонального об’єднання існує і безпосередньо поряд з Україною. Країни Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина) провадять доволі послідовну, хоча і не проривну, політику зближення. Спільні кордони, соціалістичне минуле та інтеграція до ЄС і НАТО стали потужними консолідуючими факторами для цих країн. Важливості Вишеградській групі додає і лідерство Польщі, яка одночасно виступає і новою політичною потугою ЄС, і адвокатом регіону в цьому самому ЄС.

У 2015 році, після обрання на пост президента Польщі Анжея Дуди, в польському медіа просторі вкотре була піднята ідея створення Міжмор’я, або Балтійсько-Чорноморської конфедерації. Ідея доволі популярна і в Україні, оскільки надає певну альтернативу у побудові зовнішньої політики. Склад гіпотетичного об’єднання істотно варіюється, в залежності від бажань та поглядів репрезентаторів. Серед країн уявного регіону фігурують країни Балтії, Вишеградська група, Україна, Білорусь, Молдова, Румунія та Болгарія. Серед переваг регіону – спільні кордони, різна спеціалізація у виробництві, спільне історичне минуле. Однак є і великий перелік загроз.

По-перше, об’єднання країн регіону неминуче тягтиме за собою конфлікт інтересів різних груп (як це можна спостерігати на прикладі ЄС), оскільки розбіжності надто великі. По-друге, політична та безпекова співпраця цього регіону є майже фантастичною. Угорщина та Латвія мають діаметрально протилежні погляди на співпрацю з Росією, а Білорусь просто ставить під сумнів саму можливість без пекового виміру цього утворення. Крім того, питання лідерства тут постає також гостро – Польща має авторитет не у всіх країн регіону та не є такою потужною в економічному сенсі. Більше того, навіть Вишеградська група не є такою стійкою: в минулому році в чеському місті Славков було ініційоване нове об’єднання Австрії, Чехії та Словаччини з можливістю приєднання у подальшому Угорщини (фактично Австро-Угорська імперія), що стало прямим натяком на конкуренцію статусу Польщі в регіоні.

Виходом тут може стати концентрація на країнах, які мають більше спільного в межах регіону. Тут популярною є думка про об’єднання Литви, Польщі та України (фактично Річ Посполита), які мають подібну зовнішню політику та пріоритети колективної безпеки. Іншим варіантом для України може бути розвиток непопулярного раніше південного вектору – Молдова, Румунія, Болгарія. Країни не лише мають серйозні перспективи економічної співпраці, але й схожі внутрішні виклики та пріоритети зовнішньої політики.

Втім, навіть тут існують певні виклики, серед яких можливість погіршення відносин з Польщею через зміну влади. «Найголовніше зараз – зберегти відносини з Польщею на тому рівні, на якому вони зараз. Песимістичний сценарій взагалі передбачає погіршення відносин між державами», – зазначає Літра. Однак за умови створення хоча б такого скороченого формату Міжмор’я дало б істотні переваги для України як в політичному, так і в безпековому розрізі.

Північні друзі та новий лімітроф

Останнім з векторів регіональної міжнародної політики для України є Нордично-Балтична вісімка, утворена п’ятьма скандинавськими країнами (Норвегія, Швеція, Данія, Ісландія та часто зараховувана до регіону Фінляндія) і країнами Балтії (Литва, Латвія, Естонія). Створення цієї міжрегіональної співпраці було мотивоване сприянням країнам Балтії в їх амбіціях інтеграції в НАТО та ЄС. Наразі організація регулює безпекову співпрацю (включно з енергетичною та кібербезпекою) та екологічні питання регіону.

Для України це утворення цікаве з двох причин. По-перше, суто як приклад. Формалізація в організації майже відсутня, здебільшого це зустрічі у багатосторонньому форматі. Відсутніми є і деякі основоположні засади зовнішньої політики країн. Більш того, навіть серед скандинавських країн немає монолітності у питанні членства в НАТО та ЄС. І це не заважає Норвегії, Швеції та Фінляндії проводити спільні військові навчання та просувати ідею спільної координації та розвідки в регіоні.

По-друге, тут є і практичний вимір. Нордично-Балтійська організація є певною мірою продовженням лімітрофу – від латинського limitrophus, «прикордонний». Термін лімітрофу з’явився на початку XX століття і позначав країни Балтії і Фінляндію, які мали б стати буферною зоною між Росією та Європою. Пізніше поняття лімітрофу розширювали західні політики, долучивши до нього Польщу та Україну. Нове військове напруження в усьому регіоні (від Скандинавського півострова і до Чорного моря) змушує знову згадати про ідею лімітрофу. Однак тут є і серйозні недоліки – замість «союзу для» тут будується концепт «союзу проти», який навряд має силу перерости у серйозне співробітництво між країнами.

З серйозних загроз тут та сама «дружба проти когось», оскільки питання лімітрофу є виключно питанням протидії російській експансій ній політиці. Крім того, знову все спирається на членство Польщі, або ж союз не матиме безпосередніх кордонів з Україною, що ставить під сумнів можливості систем колективної безпеки.

Звичайно, що кожен зі згаданих варіантів має ряд недоліків, а інколи взагалі викликає питання: чи варте воно того? Однак пошук нових можливостей тут є не відмовою від євроатлантичного вектору, а скоріше дотриманням поради не тримати всі яйця в одному кошику. І, хоча проєвропейський геополітичний вибір вже сприймається як належне, доведеться докласти чимало зусиль, щоб зберегти старих союзників і знайти нових. В тому числі і через регіональну співпрацю.

Сюжет дня

Парнерская программа

Голосование

Могут ли высокие тарифы на коммунальные услуги привести к социальным бунтам в Украине?

View Results

Загрузка ... Загрузка ...
 `