Спорт » спорт-тайм » 

0
0

Ольга Шатило: «В мене міцний дух»

В неї щира українська душа та міцний дух, сповнений оптимізмом. Вона своєю діяльністю прославляє наш славетний край та Україну на міжнародному рівні. Бронзова призерка ХІV параолімпійських  ігор Ольга Шатило має слугувати прикладом та авторитетом для будь-якої людини. В неї непроста доля, але все одно ця добра та привітлива дівчина є щасливою. А ще вона наречена та планує незабаром народити дитину.

Ви на останній параолімпіаді в Лондоні завоювали «бронзу». Поділіться Вашим секретом успіху…

Найголовнішою формою успіху будь-якої людини є віра у власні сили, у власний потенціал. Головне, впевнено йти до поставленої мети.

По закінченню школи, я вступила до Київського політехнічного інституту. До цього часу я займалася класичним волейболом. На жаль, після першого курсу трапилася трагічна сторінка в моєму житті. Я йшла тротуаром, на мене наїхала машина, притиснула до дерева, в результаті чого я втратила ногу. Її не вдалося лікарям урятувати.

На якийсь період часу я втратила віру в себе і ніколи не чула, що є параолімпійські види спорту. Через рік після аварії я почала знову активно займатися в тренажерному залі для підтримки належного настрою та форми.

Кілька років тому Боярський клуб інвалідів запросив мене прийняти участь в спеціальному авторалі для інвалідів «Каштани Київщини», оскільки я керую автівкою. Там мене помітила керівник обласного спортивного комітету інвалідів Марія Вінниченко. Ця зустріч виявилася важливою в моєму житті. Вона наполегливо попросила мене зайнятися спортом. Окрім того, мені на вибір запропонували кілька видів спорту, але душа тяготила до волейболу. Для мене спорт – це життя, це постійний рух.

Кілька місяців я тренувалася в області, незабаром потрапила до української збірної.

Волейбол сидячи – це командний вид спорту, на площадці приймають участь шестеро. Цей вид спорту схожий с класичним волейболом, тільки гра відбувається сидячи, за допомогою рук і за правилами не можна відривати сідниці від підлоги.

Спочатку приймала участь в інтерконтинентальному кубку світу, який проходив у Каїрі. Ми тоді вибороли срібло. Також приймала участь у дружньому турнірі в Голландії, де знову наша збірна зуміла продемонструвати другий результат. А у Шанхаї приймали участь команди трьох країн: США, Китаю та України. Тоді ми, до речі, обіграли навіть американську збірну. Так поступово я досягла того рівня, коли змогла приймати участь у паралімпіаді.

На той час важко було спрогнозувати, що я прийматиму участь у паралімпіаді. Це була моя перша паралімпіада і перші поїздки на міжнародні змагання.

Як Ви оцінюєте останні результати української параолімпійської збірної на літніх іграх? Четверте місце у загальнокомандному заліку – це гідний результат для нашої країни?

Насправді, це чудовий результат для нашої країни. Звичайно, було важко витримати конкуренцію. Ми сподівалися на кращий результат, але в нас було обмаль часу на підготовку – 6-7 місяців. Попри все, наші спортсмени вдячні за підтримку Валерію Сушкевичу. Він висловив свою позицію з цього приводу: «Якби держава виділила хоча б третю частину того, чого я просив, ми б гарантовано змогли посісти друге місце».

Якщо до уваги взяти ті умови, в яких спортсмени працюють, то четверте місце – це високий показник. Я вірю в те, що в 2016 році, в Ріо-де-Жанейро ми продемонструємо кращий результат.

За рахунок чого вдалося досягти такого значного прогресу?

Насамперед, спрацював міцний командний дух. В нас дуже дружня команда, яка працює на один результат – перемогу.

Як Ви оцінюєте ступінь розвитку паралімпійського спорту в країні? Чи змінилася підтримка з боку держави?

З кожним роком держава приділяє більшої уваги паралімпійському спорту. Економічна ситуація в країні з кожним роком покращується. Покращуються і результати на паралімпіадах, це основне підтвердження цьому.

Глибоко сподіваюся, що наші премії незабаром зрівняються з преміями здорових спортсменів. Все такі паралімпійці принесли країні четверте місце, а олімпійці – чотирнадцяте. Тому принципово хочеться, аби нас урівняли.

Олімпійська збірна продемонструвала скромніші результати. Чому?

Паралімпійці сильні духом, вони впевненіше крокують до поставленої мети.

Ми до цього йшли не заради грошей, а заради перемоги.

Своїм результатом паралімпійці вкотре довели, що ми можемо працювати на результат не гірше олімпійців і наші серця сповнені оптимізмом.

Уперше за всю історію існування волейболу сидячи, наша країна змогла отримати такий високий результат. Конкуренція була високою, і наша збірна її витримала. Через це серце сповнене позитивними емоціями та гордістю. Деякі команди продемонстрували значно кращий результат, ніж вони показували його на інших турнірах.

Ви тренуєтеся самостійно чи з тренером?

У паралімпійської збірної є головний тренер – Віктор Тимошенко. В нашій збірній представлені спортсмени з усіх куточків держави. А так кожен тренується за місцем проживання на території шкіл та спортивних шкіл. В мене є свій тренер, інколи тренуюся з чоловічою збірною. Загалом, я займаюся по кілька разів на тиждень. Коли наближаються змагання, та при зборах команди, в нас щодня по кілька посилених тренувань. Незабаром — чемпіонат України в Євпаторії з 24 по 28 жовтня. В наступному році – чемпіонат Європи.

У паралімпійців є сучасна база підготовки в місті Євпаторія. Для нас створені усі необхідні умови, аби ми не відчували себе в чомусь обмеженими.

Для того, аби досягти в спорті вагомих результаті, потрібно мати міцну силу волі. Чи можна сказати, що Ви досягли всього, до чого прагнули?

Зізнаюся, в мене міцний дух. Моє серце сповнене оптимізмом, я продовжую працювати над собою. З кожним роком, після кожної досягнутої сходинки, я не зупиняюся і ставлю за мету досягти більшого. Більше того, я ще не досягла того, чого хотіла. Безумовно, участь у паралімпіаді – це найвища сходинка в спорті.  Але бронзова нагорода – це не кінцева мета.

Я переконана, що в Ріо-де-Жанейро продемонструю значно вищий результат. Як і наша команда. Але для цього треба залучати молоді таланти і переконувати інвалідів, що життя не зупиняється. На жаль, коли зі мною трапилася трагедія, поруч не було друзів, які могли підказати, як жити далі, як спілкуватися і працювати над собою. Я готова допомагати таким людям, аби вони не падали духом.

Окрім того, поділюся секретом, я планую незабаром створити власну родину та народити дитину. В мене є коханий, його звуть Антоном, ми з ним однолітки. Ще задовго до паралімпіади він запропонував мені стати його нареченою, і я погодилася. Антон – приватний підприємець і кожні вихідні з друзями грає в футбол. Окрім того, він професійно грає на кубок нашого району та області. Ми з ним підтримуємо стосунки досить давно. Я йому вдячна за підтримку та розуміння. Інколи ми разом їздимо на мої змагання.

Трішечки відпочину після змагань, а потім зіграємо весілля. Воно буде скромним, цілком ймовірно ми просто розпишемося в Боярському ЗАГСІ за місцем проживання.

Що більше всього запамяталося на лондонській паралімпіаді та за кордоном?

Мене вразив рівень підготовки за кордоном до таких змагань та високий рівень життя, до чого має прагнути Україна.

Навіть громадський транспорт в них пристосований для інвалідів. Наприклад, в метро можна спуститися на колясці в спеціальному ліфті, є пандуси та бордюри для зручного пересування таких людей з обмеженими фізичними можливостями. Україні в європейських країн у цьому плані треба вчитися. Хочеться, аби наш уряд більше приділяв часу та коштів на інвалідів, аби вони могли відвідувати театри, музеї. Тому що, насправді, в нинішніх умовах таким людям важко пересуватися.

Також мене вразила атмосфера спілкування. В будь-якому випадку, тебе не залишать без уваги. Європейці – люди доброзичливі та привітливі.

Ви отримали Орден княгині Ольги III ступеня. Особисто бачилися з Президентом України?

Через 5 днів після повернення в Україну з Лондона, усі спортсмени-паралімпійці  мали зустріч з Главою держави та особисто отримали з його рук нагороду.

У той же день відбулася зустріч в клубі Кабінету міністрів з Миколою Азаровим, який нам вручив почесні грамоти з нагрудним знаком та квіти.

Розмову вів Юрко Цаплєвіч

Ольга Шатило (нар. 12 серпня 1984) — українська волейболістка. Бронзова призерка Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.

Займається у секції волейболу Київського обласного центру «Інваспорт».

Сюжет дня

Парнерская программа

Голосование

Могут ли высокие тарифы на коммунальные услуги привести к социальным бунтам в Украине?

View Results

Загрузка ... Загрузка ...
 `