Политика » политическое рандеву » 

Драгоманівські колуари або слідами одного з «рейдерів» університету

Драгоманівські колуари або слідами одного з «рейдерів» університету

Я – випускниця НПУ імені М.П. Драгоманова. Коли навчалася, все, здавалося,  було цікаво, зрозуміло, хоча й не до кінця. Потім на моїх очах «педагогічний рай» почав перетворюватися в «інформаційне пекло». Бажання розібратися в цьому довго не давало спокою, поки я не ризикнула поговорити з тим, кого усі роки навчання представляли як «небожителя», а потім зробили «рейдером. Мій співрозмовник доктор філософських наук, професор Анатолій Володимирович Толстоухов. Ще зовсім недавно він був головою наглядової ради університету… Майже все, що я почула від нього, журналісти називають есклюзивом.

 

Анатолію Володимировичу, а можна Вас відразу, як бика за роги, взяти?

Спробуйте!

Коли і навіщо Ви стали рейдером НПУ імені М.П. Драгоманова?

Мабуть, в той момент, коли відкрив В.П. Андрущенку дорогу на посаду ректора. А сталося це 14 років тому.

Сьогодні багато сайтів, які за своєю сутністю є «інформаційним смітником»  чи «людським тиром», і напревеликий жаль, бажаючих поритися в цих «смітниках» чи «постріляти» в людей черги стоять. Це вже як  «професія», за яку  ще й гроші платять.

Та  в мої плани не  входило  стати ректором НПУ. А без цього рейдерство у національному університеті – повне безглуздя. Висновок: про таке пишуть дурні, а  вірять іще дурніші…

Як Ви з’явилися  в університеті?

Якось до мене  як міністра Кабінету Міністрів України прийшов на прийом В. Андрущенко, якого я знав в якості першого заступника міністра освіти, професора, доктора філософських наук, директора Інституту вищої школи НАПНУ. Знав на той час позитивно, тому що нічого поганого не чув. До того ж на відміну від багатьох «вчених» він свої книги і статті  писав сам. В. Андрущенко розповів про проблеми в НПУ, про те, що його у трудовому колективі хотіли б бачити ректором. Мене це зацікавило: сам розпочинав трудову діяльність директором школи… В Києві у мене на той час була «авторська школа»… Після двох заходів по іншим питанням і з цього приводу до президента його попередник написав заяву, а виконуючим обов’язки був призначений В. Андрущенко. М. Шкілю були створені всі умови для продовження і без того довготривалої, плодотворної педагогічної діяльності. Він очолював університет двадцять дев’ять років. З цього і розпочалося ректорство В. Андрущенка і «рейдерство» А. Толстоухова.

З «рейдерством» зрозуміло, а я як бути з тим, що Ви – ще «агент Кремля» з плану «Шатун»?

Коли людина заради кар’єри хитається туди-сюди, перекроюючи навіть свій світогляд під ринкову кон’юнктуру, він і Бога зробить Дияволом, щоб зайняти його місце…Це вони разом із зятем знайшли таку «фішку» і розносять її по владним кабінетам та інформаційним смітникам. К. Ващенко, мабуть, забув, як писав заяву у Партії регіонів та просив не давати їй хід, аби утриматися в кріслі в.о. голови Держкомпідприємництва. Де тільки його не носило: НДП, ПР, Батьківщина. І сьогодні бідний розривається на шматки, щоб збільшити статки. От вони  і є справжні «шатуни».

Ви сказали: знали на той час В. Андрущенко позитивно? А чого не знали чи що від Вас приховали?

Я погано знав його як людину і не бачив безпосередньо в роботі. Ви ж розумієте, сходити у тил ворога і пройтися по своїх тилах – не одне і те ж. Були і інші обставини, які відволікали від необхідності заглянути в людське нутро глибше. Він підтримував НДП. Його зять очолював «партійний молодняк», працював по партквоті на високій посаді в системі виконавчої влади. А я в партії був фігурою, з якою потрібно було рахуватися. Тому вони намагалися справити відповідне враження. Багато років. І всією родиною. Але, як відомо, нутро людське – не тулуб, не пальто, не костюм. Його не приховаєш, в шафу не повісиш. З роками це нутро  почало проглядатися, відкриватися,  вилазити. Після відомих «революційних» подій 2004-го й 2014-го років я став «загрозою» для подальшого сидіння в кріслі і гарантованого благополуччя. І якщо в 2007-му все повернулося на місця і до 2014го, до нового Майдану В. Андрущенко» поводив себе оглядаючись, то після моєї відставки і у зв’язку з критичним настроєм з боку С. Квіта його понесло, як Остапа… Сім’я об’єдналася на «свій останній і вирішальний бій», не гидуючи нічим – у «святій боротьбі» за «гідну справу».

І коли Ви перейшли Рубікон?

З точки зору відносин, швидше всього, коли я як співголова наглядової ради, сказав ректору, що прийшов час вибрати між ним і університетом, і я обираю університет.

Вас перестали слухатися…, не поділилися…, послали.. ,якщо зовсім грубо?

В. Андрущенко розумів, що може піти, як і прийшов, а це в його плани не входило. І, як тільки С. Квіт залишився без міністерського стільця, Віктор Петрович кинувся захищати свою гідність. Сьогодні що для цього потрібно: лизнув, мазнув, дерзнув, вислизнув… і ніби усіх взув.

Ви спільно з С. Квітом прагнули зняти ректора?

Я з С. Квітом можу жити на березі однієї річки, але рибу ловити нам краще в різних місцях. Та інколи так трапляється, що потрібно зустрітися і допомогти «річці». – Я хотів, щоб він як міністр по-справжньому зайнявся головним для нього університетом і був проти «кавалерійських кадрових рішень» В. Андрущенко і С. Квіт про все говорили і домовлялися тет-а-тет – то в кабінеті ректора, то в кабінеті міністра. Але ректор тоді думав, що його скоро знімуть, а міністр був впевнений що залишиться… Та все стало з ніг на голову.

Ким Ви були в університеті тоді і ким є зараз?

Тоді і ректор, і міністр хотіли бачити в моїй особі Голову наглядової Ради. В. Кремінь від співголівства відмовився. Та далі справа не пішла: склад ради не був затверджений. Тепер її має очолити В. Ющенко чи вже очолив.

А у Вас зустрічі чи розмови з ним не було?

З Віктором Андрійовичем ми у свій час наговорилися … Якщо він все розуміє, карти йому в руки. Але наперед знаю: руки, як і раніше, будуть зайняті іншим, а карти виявляться позначені. Він думає, з ним зіграють «у преферанс» …, а  насправді –«у дурня». Для початку нехай подивиться «Останній дзвоник» у «Слідство. ІНФО».

Ви думаєте В. Андрущенко грає з ним?

Восени – вибори. Для того, щоб їх виграти,  йому потрібно вирішити декілька питань. Перше — «зачистити університет». Друге —  отримати підтримку влади. Третє – опертися на В. Ющенка і Філарета, об’єднати їх зусилля тут і в Європі. Четверте – «приручити» студентське самоврядування. П’яте – перетворити вибори в шоу. І якщо все вийде, «вперед  до заповітних мрій».

 І що це за мрії?

Якби іще стати Героєм України, лауреатом держпремії, академіком НАНУ, передати університет комусь із сім’ї… Тоді можна вважати, що життя вдалося.

Форум за участі президентів, що відбувся в університеті, це план в дії

Саме так. Очікувалося, що буде більше гостей з ЄС, а якщо з Росії, то з проукраїнською позицією…Вони мали б підіграти В.П. в його прагненні стати «батьком» Європейської педагогічної Конституції. Вийшло ж навпаки: один з українських президентів – це Л.Д. Кучма – своїми тезами зруйнував багаторічні «зусилля». Якщо перекласти увесь контекст подій на мову політики, то світанок Європи, який став українським цивілізаційним вибором, означає для нас руйнацію держави… — І там не ті… і тут не ті.., і ми одні на самоті. Л.Д. Кучма сказав реальні речі. Єдине, що забув, — роль українських президентів (і свою) у цій руйнації. Хотілося, як краще, вийшло, як завжди. Не знали вони й того, що до Форуму В. Андрущенко був у Міністерстві і домовлявся про свої дострокові вибори. Якби вдалося, то у присутності та з благословіння трьох президентів України, міжнародних гостей  та Філарета можна було б вважати, що перемога прийшла навіть не у першому турі, а ще до виборів.

Ви жалкуєте про свій вчинок-послугу?

Я не жалкую про те, що зробив чотирнадцять років тому. Університету потрібні були нові сили, нова перспектива. І перші роки все йшло добре. До того часу, поки у ректорі не заговорили людські слабкості, що з’їдають особистість. Одного разу він дав мені почитати характеристики, які дала йому Л. Губерському, П. Конверському  випускниця  філософського факультету, доктор наук, в своїй книзі. Гірша в людському плані характеристика була його. На запитання, — чи має він відповідати?- я сказав: ні бо тут все правда. Я хоч і не вивчав його спеціально, але за останній рік отримав масу фактів того, що В. Андрущенко жив не одним життям… Чому він захищався в Мінську … В. Зайчук не взяв його до себе заcтупником… Потім, чому В. Кремінь не поспішав з його призначенням?

Йому на «щастя», на горе справі у владу прийшли люди з таким самим нутром. Вони називають себе Реформаторами, а він «скромніше» – Крупняком.

Чому Ви заговорили про це тільки зараз?

Публічно так, але … По-перше, у мене не було корисних цілей, які спонукали б до «бойових дій». По-друге, це чули від мене ті, хто є в складі ректорату, студентська рада, дехто з викладачів. По-третє, В. Андрущенко добре знають в міністерстві і вище. По-четверте, в правоохоронних органах достатньо різних звернень, які лежать без руху. І навіть Комітет ВРУ з питань запобігання та протидії корупції їм не указ. По-п’яте, ректор сам увімкнув механізм самоліквідації, і йому вже ніхто не в силах допомогти.

Нещодавно я написав заяву до вченої ради, в якій відмовився від усіх звань й нагород університету. І зовсім не тому, що не дали, не поділились, послали…. Навіть зробивши В. Андрущенка ректором, як він сам на цьому наголошував не один десяток разів, я безкоштовно в університеті нічого не робив. Наприклад, працівники моєї служби отримували другу вищу освіту на контрактній основі…

А помилки потрібно вчасно визнавати та роботи висновки. Тому те, що було поміж нами, і стало публічним.

Хто винен і що робити далі ?

Навряд чи варто шукати винного, тому що буде багато крайніх, а відповідальні так і не знайдуться. А питання відповідальності – це внутрішня справа колективу, який дивлячись на все, до неї не доріс. І міністерства, яке в ньому не зацікавлене. Такий стан – краще середовище для того, щоб замість педагогіки-радості «гуляла» педагогіка-біда. А що робити? Не мовчати… не робити вигляд… не ховати голову в пісок… Дуже швидко все це вистрелить – в серце чи у голову… Тоді всі забігають, заговорять, до кінця не розуміючи, що творять. Якщо хтось думає що реформувати систему освіти достатньо , «зідравши» чиїсь закони, він глибоко помиляється. В освіті стільки дрібниць, що кожна із них може стати вирішальною в житті людини, країни, а це вже точно стосується кожного, як кажуть в шоу на «Інтері».

Бесіду вела Анна Верт

Парнерская программа


Мнение

Поддерживаете ли Вы введение визового режима с Россией?

View Results

Загрузка ... Загрузка ...


 `