Реформы в Украине

Український гамбіт в реформуванні ЖКГ

Український гамбіт в реформуванні ЖКГ

Найбільш проблемною та єдиною галуззю в нашій державі є саме житлово-комунальне господарство, яку ніяк не можуть реформувати нібито через необхідність величезних фінансових вливань. Втім, насправді, основним гальмом розвитку та реформування є надмірна монополізація з боку держави. За роки сучасної незалежної України, усі галузеві міністри та профільні чиновники демонстрували свою повну безпорадність та непрофесіоналізм. Поки вони проводили свої псевдореформи, уся система ЖКГ поступово руйнувалася, а усі комунікації — зношувалися. Тому що основний житловий фонд країни є застарілим. Ніхто і не думав про те, що ця реформа має бути народною, направленою на кожного громадянина, аби усі мешканці багатоповерхівок почувалися комфортно.

 
Лише виникає логічне питання: на що витрачаються десятиліттями державні кошти і в чиїх кишенях осідають? Із сумом можно констатувати, що в наших урядовців досі не має чіткого плану дій, і вони виправдовують провал реформування комунального господарства браком коштів. Тобто, ці державні мужі вважають цю галузь не рентабельною? Якщо це так, то вони погані менеджери та стратеги, які не вміють мислити державними категоріями. Виявляється, що Україна — єдина країна в Європі, де підприємства галузі знаходяться в аварійному стані і ніхто не знає, як провести модернізацію обладнання, щоб вийти на елементарну формулу енергозберігання. Чиновники заплуталися між «економічно обгрунтованими тарифами» та «економічно необгрунтованими». Чергова «шокова терапія» у сфері ЖКГ болізно б’є по кишенях простих українців. Але і вона не здатна вирішити накопичені проблеми. Насправді, як КРУ так і Держфінінспекція щороку заявляють про систематичні зловживання в цій сфері на місцевих рівнях.

 
Безперечно, реформи необхідні. Однак, Україна має обрати правильний шлях. По-перше, треба відмовитися від радянського пережитку – ЖЕКів, які давно не виконують своїх елементарних функцій. Мабуть, кожен киянин стикався з бюрократичною машиною в ЖЕКах і чудово розуміє, що її треба ламати. За своєю сутністю, ЖЕК – це інвалід. Як свідчить європейська практика, набагато ефективніше працюватиме аналог ЖЕКів – ОСББ (об’єднання співмешканців багатоповерхових будинків). Влада давно розглядає можливість передачі будинків та прибудинкових територій на баланс самих мешканців, але роз’яснювальна робота серед населення майже не проводиться. Зокрема, у столиці спостерігається надзвичайно низька активність щодо створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Поява конкурентного ринку із контролем держави за управительськими компаніями, безпосередній вплив ОСББ на формування тарифів – ось основна запорука уникнення корупційних схем і необґрунтованих тарифів в управлінні житловою нерухомістю України.

 
На мою думку, давно назріле питання – це передача усіх комунальних підприємств — у руки приватних інвесторів, навіть із залученням іноземних інвестицій. Це допоможе встановити якісно нові правила тарифної політики між споживачами та постачальниками відповідних послуг, створити нове конкурентне середовище. Для запобігання монополізацій з боку окремих енергопідприємств, ціноутворення має встановлюватися за погодженням трьох сторін: споживачами, підприємствами ЖКГ, які забезпечують населення відповідними послугами та місцевою владою. Як показує досвід Німеччини та Фінляндії, передача підприємств теплової енергетики, котелень та ТЕЦ в приватну власність дозволило скорочувати енерговитрати в середньому на 30-40%.

 
Я вважаю, що українська влада має дозволити найближчими роками провести приватизацію комунальних ТЕЦ, що дозволить модернізувати зношені теплові мережі. Цього не треба боятися, цей шлях пройшли усі країни Європи і в них немає таких проблем. Така реформа піде лише на користь нашій країні, в тому числі й киянам та дозволить використовувати відповідним фахівцям сучасні технології.

 
Навіть ліфти мають бути приватною власністю. Кілька років тому я був у Фінляндії та Угорщині, мав зустрічі з тамтешніми депутатами. Вони були глибоко здивовані, коли почули, що в Україні ліфти – це комунальна власність. Як свідчить офіційна статистика, в житлових будинках всіх форм власності міста Києва знаходиться близько 20 тисяч ліфтів, з них від 20 до 25 років експлуатації — 3570 або 18,4 %, більше 25 років експлуатації — 6421 або 33,0 %. Існуючий ліфтовий парк в житловому фонді м. Києва значно зносився, і з кожним роком кількість ліфтів, які відпрацювали свій термін експлуатації збільшується майже на 1000 одиниць. Отже, передача ліфтів у приватну власніть вирішить проблему з ремонтами ліфтів.
Хочу додати, що 1070 км з 4117 км (або 26 %) водопровідних мереж столиці є такими, що вичерпали свій термін експлуатації, у тому числі п’ята частина з яких (873 км або 21 %) знаходяться у аварійному стані і потребує термінової заміни. Це означає те, що з-під крану киян тече вода лише для технічних потреб. Вона мутна, огидна на смак, інколи змінює колір. Таку інформацію час від часу підтверджує і міський монополіст «Київводоканал».

 
За інформацією деяких ЗМІ, під час перевірки водопровідної води в Інституті хімії води вже на першому етапі — біотестуванні — у «живій» водопровідній воді риби гинуть за 30-ть секунд. Вода, яку п`ють щодня кияни, украй небезпечна. Карієс, випадіння зубів, волосся, гастрит. А за найгіршого прогнозу може викликати онкозахворювання. Та причина не лише в зношувальності комунікацій. В усіх європейських країнах заборонено споживати поверхневі води. Там використують артезіанські скважини. Окрім того, за кордоном у водопровідну воду додають спеціальні нешкідливі реагенти, які консервують питну воду, яка не може змінювати свій хімічний склад. Це в свою чергу зменшує опір труб, попереджає їх корозію і відповідно продовжує строк їх служби. При цьому відпадає потреба додавати хлор у великій кількості для знезараження мережі.

 
У столиці України майже усі бювети не працюють, тому малозабезпеченим киянам важко знайти аналог. Місцева антинародна влада вирішила, що має право знущатися над людьми своєю бездіяльністю. Вона не квапиться, аби змінити ситуацію. Висновок тут очевидний: Києву потрібен мер-господарник, обраний громадою, який знає, як керувати таким складним комунальним господарством найбільшого мегаполісу країни.
Саме тому, представники Міжнародної громадської організації «Всенародний контроль та захист» і потрібні у владних інституціях, аби допомагати простим людям у вирішенні їх нагальних проблем…

Борис Мацюк, лідер Міжнародної громадської організації «Всенародний контроль та захист»

Парнерская программа


Мнение

Поддерживаете ли Вы введение визового режима с Россией?

View Results

Загрузка ... Загрузка ...


 `