культура

В’ячеслав Козак: Суспільне мовлення має відображати реальну ситуацію в державі

В’ячеслав Козак: Суспільне мовлення має відображати реальну ситуацію в державі

В’ячеслав Козак вважає, що Суспільне мовлення має бути голосом народу, пропонувати якісний продукт, відображати реальну ситуацію в державі та відповідати потребам суспільства. «Якщо воно і матиме якийсь скеровуючий чинник, то це повинно бути спрямування та спонукання до суспільного розвитку й успіху», – каже він, — передає stv.mediasapiens.ua

Щодо фінансування ПАТ НСТУ, що В’ячеслав переконаний, що вочевидь без реклами мовник не обійдеться. А от абонплату в Україні вводити зарано. Він пропонує інший шлях, окрім підтримки з держбюджету, ще запровадити податок від комерційних каналів на розвиток Суспільного. «Частоти – надбання всього суспільства, як земля, ліси, вода, надра. Тому, я переконаний, має бути податок від комерційних каналів на розвиток Суспільного мовлення», – зауважує він.

Нагадаємо, у жовтні було обрано кілька представників наглядової ради НСТУ від громадських організацій, а також обрано вісім членів наглядової ради від парламентських фракцій і груп.

Сайт «Суспільне мовлення» вже оприлюднив інтрев’ю з членами наглядової ради: від ГО освітян і науковців Олексієм Паничем (ГО «Науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера» в Шевченківському районі м. Києва), Лаврентієм Малазонією (від парламентської фракції «Опозиційний блок»), Тарасом Авраховим (від депутатської групи «Воля народу»), сфери фізичного виховання та спорту, віце-президентом Національного олімпійського комітету, президентом Федерації біатлону Володимиром Бринзаком, творчої сфери – партнером агентства Pro.mova, представником ГО «Форум видавців» Євгеном Глібовицьким, Сергієм Тараном (від парламентської фракції БПП «Солідарність»), Ігорем Хохичем (від парламентської групи «Партії «Відродження»), Миколою Давидюком (від парламентської фракції «Радикальна партія Олега Ляшка», якого потім поміняли на В’ячеслава Козака), Олександром Тараном (від парламентської фракції БПП «Солідарність»),Володимиром Яворівським (від парламентської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»), Тарасом Шевченком (від правозахисної сфери), Тетяною Лебедєвою (від медійних організацій), Наталею Скрипкою (від сфери захисту прав осіб з особливими потребами) та Віталієм Портниковим (від парламентської фракції «Народний фронт»), Світланою Остапою(від парламентської фракції політичної партії «Самопоміч»), координатором експертних груп Реанімаційного пакету реформ Вадимом Міським (від сфери захисту інтересів дітей та молоді), Дарією Карякіною (від сфери забезпечення прав національних меншин).

— В’ячеславе, яким, на вашу думку, має бути Суспільне мовлення в Україні? Чим воно відрізнятиметься від державного і комерційного?

— Насамперед, аксіома — щоб на нього не могли впливати чиновники, політичні партії та олігархічні клани. Суспільне мовлення має бути голосом народу, пропонувати якісний продукт, відображати реальну ситуацію в державі та відповідати потребам суспільства. А ще, пропагувати українські цінності, українську ідею. Знаєте, як писав Віктор Пелєвін, телевізор – пульт дистанційного керування глядачем. Те саме можна сказати і про радіо. Зрозуміло, що ЗМІ малюють нам картинку світу, формують певною мірою наше світосприйняття, відповідно до якого ми діємо. Я хочу, щоб Суспільне мовлення працювало на користь суспільства, пересічних громадян, малювало правдиву картинку. Навіть не малювало, а передавало правду життя. Якщо воно і матиме якийсь скеровуючий чинник, то це повинно бути спрямування та спонукання до суспільного розвитку й успіху.

Суспільне мовлення має бути фаховим. І приємно, що до роботи в Наглядову раду залучено спеціалістів з різних сфер. Не хотів би, і навіть дещо хвилююся за те, щоб Суспільне мовлення не стало черговою бутафорією, фікцією, проектом певної групи людей, які хочуть нажитися за рахунок грантів…. Сподіваюся, що воно в Україні стане унікальним явищем. Аби про нього можна було буквально і гордо сказати (прошу не проводити паралелі) — «Здобули»! Чим різниться від державного? Знаєте, я не бачу великої різниці в теоретичному аспекті. Якби в нас держава як належить виконувала свої функції, дбаючи насамперед про людину, громадянина і суспільство, про розвиток, то об’єктивна картинка, незалежне інформування було б нормою теж. Проте такого немає. І якщо суспільству до снаги взяти справу в свої руки, це дуже добре. Можливо, Суспільне мовлення зможе стати «вихователем» і майбутніх державних діячів, еліти нації (якої, на жаль, зараз у нас немає. Є люди, які працюють на себе, на свою кишеню, на корпоративні, кланові інтереси, але аж ніяк не на державу). Щодо комерційного мовлення, то тут нема ілюзій – хто платить, той замовляє музику. На сьогодні власники медіа не ставляться до них виключно, як до інвест-проектів, а, в першу чергу, як до засобу впливу, піару певних партій і політиків та маніпуляцій.

— Чи ставили вам якісь завдання представники депутатської фракції, яка вас обрала членом НР?

– Настановної бесіди чи інструкцій не було. Справа в тому, що з лідером фракції Радикальної партії Олегом Ляшком ми знайомі давно. Олега Валерійовича я знаю ще з часів його журналістської і редакторської діяльності. У нас є довіра і розуміння. Головне – добре робити справу, яку тобі фракція довірила і робити це на користь суспільства. Ніяких підкилимних ігор. Я намагатимуся виправдати довіру народних депутатів, які мене делегували. У січні запланована зустріч з фракцією РПЛ. Хочу почути побажання народних депутатів щодо моєї діяльності в Наглядовій раді суспільного мовлення і також хочу розповісти їм про своє бачення розбудови цієї важливої для держави структури. Сподіваюся, у нас буде повне розуміння.

— На яких саме питаннях ви хотіли б зосередитися в наглядовій раді?

– Зізнаюся, для мене це новий етап в житті і досить відповідальна справа. На початок, я хотів би охопити все, не упустити нічого, аби бачити, як працює механізм в цілому. Хочу бути в курсі всього, аби не проґавити щось важливе, чи не відмахуватись, мовляв, то не моя справа. Можливо, трохи згодом зосереджуся на чомусь конкретно. Оскільки я практично присвятив все своє життя радіо, де пропрацював 30 років, і вважаю себе патріотом радіо, то, очевидно, буду займатися вирішенням цих проблем.

— Склад наглядової ради вже майже сформований. З ким з її членів ви знайомі? Як ви вважаєте, що потрібно для того, щоб НР працювала ефективно?

— Декого знаю. З окремими людьми довелося свого часу і спілкуватися, і працювати. Але справа ж не в іменах і особистостях, правда? Подивимось, як буде працюватися вкупі. Оцінимо по справах. Поки-що у мене враження позитивні. Для ефективної роботи потрібна мета, прагнення, фаховість і взаємодія. Якщо вони будуть, то нам вдасться побудувати те, чого ми всі прагнемо.

— Одним з перших завдань наглядової ради буде затвердження редакційного статуту та обрання на конкурсних засадах на чотири роки голови правління та членів правління НСТУ. На вашу думку, хто має підготувати положення про обрання на конкурсних засадах керівника НСТУ та проект статуту НСТУ?

– Бачите, тут навіть РR мушу займатися – хто підходить на ту чи іншу посаду? Ну, не думаю, що вимоги якісь екстраординарні мають бути. На мій погляд, ці люди повинні мати певний організаторський досвід. А ще добре було, якби вони знали медійне право, аби координувати роботу ради так, щоб вона не діяла надто вузько, чи не виходила за межі. Стосовно Статуту, то переконаний, що доцільно врахувати закордонний досвід, де давно існують подібні форми мовлення. Крім того, моя думка така, оскільки це нове для України, не завадить провести публічне обговорення. Яким має бути Суспільне мовлення, має сказати зокрема і суспільство.

— Чи має на Суспільному мовнику бути реклама? Як, на вашу думку, має фінансуватись НСТУ: з держбюджету, абонплата тощо?

– Це дуже складне і вкрай важливе питання. Я б сказав – ключове. В багатьох розвинених країнах число глядачів, що платять абонплату скорочується. Що є досить болісним. Адже ж суспільному мовленню потрібно щоденно конкурувати з багатими комерційними каналами. Які не звикли рахувати гроші. Тому досить не просто привертати увагу глядача чи слухача, коли бюджет обмежений. А тим більше, конкурувати з досить кошторисними розважальними програмами комерційних каналів. Тому, наскільки мені відомо, за кордоном керівники суспільних медіа, виділяючи кошти на розважальні програми, іноді мусять скорочувати фінансування освітніх, дитячих, науково – пізнавальних, документальних програм. І це шкодить цим каналам і, загалом, суспільству. То ж лише завдяки підписці вони існувати, я переконаний, не можуть. Як на мене, можливо і не треба за будь-яку ціну конкурувати з багатими каналами, в яких є набагато більше фінансових можливостей. Бо для Суспільного мовлення це не мусить бути пріоритетом. Адже працюючи на суспільство канал не може відмовитися від культурологічних, соціальних програм. І вони, зрозуміло, менш рейтингові.

Як відомо, в світі існує кілька моделей фінансування суспільного мовлення. Але щоб канал виживав виключно за рахунок абонплати чи лише підтримки з державного бюджету, таких випадків досить мало. Навіть на BBC дохід від передплати не є єдиним джерелом. Якщо не помиляюся, внесок слухачів складає понад 70% у бюджеті компанії. Окрім цього, там є і пряма державна підтримка, і комерційний дохід. То ж найоптимальніший варіант, коли суспільні медіа отримують фінансування з кількох джерел. Наприклад, більшість європейських країн фінансують суспільне мовлення за рахунок абонентської плати та реклами. Інша модель — держбюджет плюс реклама. Існує і третя модель — збір з глядачів і слухачів, реклама і бюджетна підтримка. До речі, є приклади, коли більшість громадян ухиляються від сплати такого збору. Аби цього не траплялося, в деяких країнах абонплату включають у рахунки за електроенергію. Проте, такий збір досить непопулярний. Адже не всі громадяни дивляться телевізор чи слухають радіо. Свого часу експерти жартували, що в Греції за телебачення платять навіть небіжчики, бо цвинтарі також отримують рахунки за електроенергію. Сподіваюся, нам це не загрожує. Але вже зараз можна обговорювати, яка модель фінансування буде найкраща для ПАТ НСТУ, це питання відкрите. Думаю, реклама повинна бути. Хоча не в таких обсягах, як сьогодні. Повністю від неї відмовитися, очевидно, неможливо. Насамперед, соціальна. Щодо комерційної, то чому б не підтримувати добросовісних українських виробників? Знаєте, якщо говорити про моделі фінансування Суспільного мовлення в Україні, то я прихильник якраз бюджетної підтримки. Що таке бюджетні кошти? Частково це і є сплачені  податки громадян. Тобто, так чи інакше Суспільне мовлення фінансують громадяни, суспільство. Але нині маємо те, що маємо. Якщо держава у 2016 році вдвічі скорочує фінансування, то говорити про розвиток Суспільного мовлення якось язик не повертається. Абонплата? Не думаю, що на теперішньому етапі варто обтяжувати наших громадян навіть незначними додатковими витратами. Мільйонам людей не вистачає на їжу, комуналку, ліки. Не впевнений, що Суспільне мовлення в цьому переліку посідає перше місце. Громадяни сьогодні до цього ще не готові. Ну, а всі фонди, гранти? Це добре. І я «за». Але, як на мене, річ доволі непевна. Навряд чи всі потреби можна закрити грантами. То ж, переконаний, на нинішньому етапі держава повинна фінансувати Суспільне мовлення, а контролювати його мусить суспільство. А взагалі це питання дискусійне. Ну і скажу, можливо, провокаційну річ, але над цим також потрібно подумати. 95% частотного ресурсу в Україні нині у олігархічних кланів. Частоти – надбання всього суспільства, як земля, ліси, вода, надра. Тому, я переконаний, має бути податок від комерційних каналів на розвиток Суспільного мовлення. Впевнений, що знайдеться багато людей, які цю думку підтримають.

– Як ви оцінюєте сьогоднішній стан НТКУ, НРКУ? Чи помітили зміни контенту порівняно з тим, який був ще рік тому?

– Знаєте, я сам до останнього часу працював радіожурналістом і знаю, що всі мої колеги, прагнуть робити свою роботу якнайкраще. Думаю, легко відрізнити програму, в яку вкладено об’ємну роботу, інтелект і душу. Що це не просто «місиво» для заповнення ефіру. Думаю, що за останні роки більшість журналістів Національної радіокомпанії України (про телебачення знаю менше) викладалися максимально, бо також прагнуть змін. Взагалі, не побоюся сказати, що Українське радіо за змістом, ефірним наповненням уже 10–15 років тому було суспільним. Але цю позицію не було формалізовано. Хочу нагадати, що на початку 90-х років минулого століття програма «Незалежність» в прямому ефірі творила нашу Українську Незалежність. На інших каналах нічого подібного не було. Втім, за останні роки створено нові продукти. Втілюються чимало цікавих ідей, вдалих проектів. Якщо нинішні програми радіо порівнювати з програмами, які виходили ще 5 років тому, то обличчя змінилося десь на 90%. Хоча, якщо чесно, і виклики зараз інші, ніж були колись. Війна з Росією багато чого змінила. І підходи до ведення програм. Стало набагато більше прямих ефірів. Суттєво змінився контент. Якщо чесно, то пишаюся, що був причетний до спільної справи нашого колективу. І принагідно бажаю йому подальших успіхів, йти вперед і не зупинятися на досягнутому. А от щодо телебачення, то чув, що його рейтинг, після діяльності «реформаторів», серйозно впав. Якщо це так, то виникають запитання до нинішнього керівництва Першого Національного. Як на мене, керівна ланка має складатися не з призначенців, не кланів, а з професіоналів, знавців і практиків своєї справи. Якщо чесно, то і сьогодні не можу збагнути, чому потрібно було більш менш благополучне Українське радіо приєднувати до банкрута — телебачення? В якого сотні мільйонів гривень боргів? Хто пролобіював це об’єднання, хто домігся створення, так би мовити, «колгоспу» і навіщо? Для чого потрібно було ухвалювати в Законі рішення про одну юридичну особу? Чому не дві? Планується спільний ньюзрум. Це зроблено на благо чи на шкоду? Як на мене, на шкоду. Насамперед, радіо. У Польщі, Словаччині, Румунії суспільне телебачення і радіо розділені, це окремі юридичні особи. І досить успішно працюють. Боюся, щоб таке наше «об’єднання» не призвело до цілковитого знищення радіо. Кажу це без емоцій, без упередження. Таке цілком можливо. І така тривога, такі запитання, наскільки я можу судити, постійно звучать в кулуарах Національного радіо. Пробачте, вже не в «Національному», а в якісь «філії» ….(А те, що статус «Національний» за законом ніхто не має права змінювати, перетворювати на «філії», навіть народні депутати — промовчу…В нашій державі все можливо). Хотів би і за це, певен, будуть боротися всі члени Наглядової Ради, аби серед керівництва Суспільного мовлення не було кумівства, щоб на високі посади не призначали певні групи і клани, а тим більше, як часто буває, щоб керівник Суспільного мовлення не призначав своїх родичів чи коханок на фінансові потоки. Надіюся, що цього вже ніколи не буде! Адже контролювати роботу Суспільного мовлення буде саме суспільство.

– Які програми ви хотіли би бачити/чути на Суспільному? Яким чином НСТУ може об’єднати країну?

– Непросте запитання…Знаєте, тут скільки людей, стільки думок. Я б хотів, щоб було менше політики. А такої, як в Україні, тим паче. Бійки і скандали пригнічують глядачів і слухачів. Мені видається, що треба більше імпульсів, які б змушували аудиторію діяти. Не лише на майданах, а і в повсякденному житті, в своїй справі. Українець має бути успішним. І ми маємо розказати йому, як цього досягти. Війна – це, звісно, тема, ще й неабияка. Ми мусимо розповідати людям про безстрашних героїв, які нас захищають, ризикуючи життям. Мусимо говорити про те, куди йдуть мільярди коштів з бюджету. Про те, хто воює проти нас і яка в нього мета. Але не треба на цій темі зациклюватися, вуалюючи чиюсь бездіяльність чи злодіяння. Крім того, нема перемог без сильного тилу. Ну і життя нам довело, що патріотичне виховання повинно обов’язково бути присутнім. Бо його відсутність призводить до сумних наслідків, яким користується ворог. Хотілося б більше програм про історію України. Про наших героїв. Адже для нас, українців, більше 70 років писали історію і фальсифікували її — кремлівські історики. І маємо сумний результат – українці не знають власної історії. Ворогів називаємо героями, героїв – ворогами. Ще багато людей вірять казкам Кремля і російського телебачення про УПА і «бЕндерівців». Мабуть не всі знають, що  Голодомор 1932 – 1933 років є геноцидом українського народу. Такого не повинно бути. Тому Суспільне телебачення мусить заповнити ці білі плями. До того ж, є в нас чудові документальні фільми на цю тему. Їхня мета – розповісти українцям справжню історію нашого народу, допомогти розібратися в складних питаннях, поважати її і гордитися своїми героями. Так само хотілося б підвищувати і культурний рівень – ми маємо розуміти і насолоджуватися прекрасним. Особливо своїми літературою, мистецтвом. Стосовно єднання. Коли люди бачитимуть реальну картину, а не маніпуляції, коли в них буде достатній рівень свідомості, розуміння, коли вони будуть активними, то самі об’єднаються без всіляких політичних гасел та прапорів.

— Як убезпечити наглядову раду від впливу політичних сил і влади?

– А чому убезпечувати? Політичні сили і обрана влада теж представляють народ. І там де їх пропозиції, вимоги будуть слушними, корисними – потрібно враховувати. Де недоцільними, в інтересах когось чи то партії, чи владних представників – блокувати. Як це робити? Всі знають — публічність!

— Деякі експерти вважають, що членами наглядової ради мають бути лише медійники та юристи, які знаються на телерадіовиробництві. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою?

– Певно, вони мають бути якось дотичні до медіасправи. Було б дещо дивним бачити серед нас, приміром, транспортника чи фахівця з видобувної галузі. Однак, в НР зараз 17 членів. Мені здається, всі вони достатньо фахові. Можливо, в когось більше досвіду, хтось прийшов з медіа тусовки, але ніхто з нас не вищий чи нижчий. Ні в кого немає права на 2 голоси. Якщо громадська організація чи парламентська фракція вважала за потрібне делегувати людину до НР, то це вияв довіри. Що ця людина гідна їх представляти в Наглядовій раді Суспільного мовлення. Але час все розставить на свої місця.

— Відповідно до закону, члени наглядової ради мають працювати на громадських засадах, ви погоджуєтеся з цією правовою нормою, чи вважаєте, що вони мають працювати за винагороду?

– Зважаючи, як ставитися до цієї роботи. Якщо це просто хобі, то безоплатно. Але якщо люди прийшли робити серйозну справу, приділити їй максимум часу, зусиль, знань, вмінь, то справедливо було б роботу оплачувати. Адже деякі члени НР змушені були залишити постійну роботу, якій присвятили своє життя. І зараз думають – а як годувати сім’ї? Якщо це «фількіна» наглядова рада, яка голосує переважно за спущені зверху рішення, тоді, зрозуміло, безкоштовно. Якщо це структура, яка серйозно наглядає, аналізує, реагує, ефективно діє, — це має бути віддячено. Хіба ні? Не знаю, як потім, коли все «обкатається», але зараз, на початковому етапі, роботи має бути дуже багато і серйозної. Наглядова рада спільно з колективом Суспільного мовлення мають закласти такий міцний фундамент, який в подальшому зробить його непохитним. Чи вдасться цього досягти? Сумніви певні є. Бо ж не все залежить тільки від Наглядової ради. Але й від держави та суспільства.

Сюжет дня

Парнерская программа

Голосование

Каким 2016-й год был для вас?

View Results

Загрузка ... Загрузка ...
 `